Батько української професійної критики. Філателісти Калуша присвятили 135-ій річниці від дня народження Миколи Євшана художній немаркований конверт (дизайн Олександра Власюка).
Мико́ла Йо́сипович Євша́н (справжнє прізвище — Федюшка) народився 19 травня 1889 р. в містечку Войнилів Калуського повіту. Закінчивши в 1908 р. Станіславівську гімназію, вступив до Львівського університету на філософський факультет, де студіював германістику та україністику. Професор М. Грушевський звернув увагу на нього та подбав про його працевлаштування. Так Микола Федюшка став працівником бібліотеки НТШ, потім адміністратором Академічного Дому, урядником «Видавничої Спілки», секретарем НТШ та на деякий час особистим секретарем М. Грушевського. Завершувати вищу освіту довелося у Віденському університеті, бо 1910 р. він взяв участь у боротьбі за український університет у Львові, через що був виключений. Він публікувався в журналах «Бджола», «Будучність», «Літературно-науковий вісник», став провідним автором журналу «Українська хата». 1910 р. відвідав Київ, де познайомився з Л.Українкою, М.Коцюбинським, Г.Барвінок та М.Сріблянським. Під час Першої світової війни працював в українських виданнях Відня, а потім добровільно подався до австрійського війська. Воював на російському, румунському та італійському фронтах. У бою над р.Ізонцо був тяжко поранений. У перші дні виникнення ЗУНР поручик Федюшка-Євшан одразу ж став її оборонцем. У рідному Войнилові він був призначений комендантом військової міліції округи. Незабаром президія Державного Секретаріату ЗУНР покликала Євшана до участі в урядовому часописі «Республіка». Далі Федюшка служив в УГА, працюючи головою архіву Начальної Команди, перейшов з нею за Збруч. 31 жовтня 1919 р. він виголосив на святі Галицької Армії у Вінниці свою відому промову «Великі роковини України». Це була вершина його творчості, популярності й останнє слово. 23 листопада 1919 р. Микола Євшан помер від епідемічного висипного тифу у Вінниці (тоді тиф скосив майже 10 тисяч вояків УГА). Був похований на горі за казармами у Вінниці.
Завдяки сприянню Голови Вінницького обласного відділення АсФУ п. Андрію Гродецькому погашення ХНМК було здійснено одночасно у Вінниці.
Анатолій Мицак
Філателісти Калуша вшанували пам’ять свого земляка Ігора Дмитріва, який загинув під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України. В День Героїв Небесної Сотні було погашено два художні немарковані конверти присвячені цій події. На фоні Майдану зображено бюст і меморіальну дошку у Калуші на будинку, де народився та виріс Ігор Дмитрів.
Дми́трів І́гор Фе́дорович у січні 2014 року Ігор Дмитрів уперше приїхав на київський Майдан. Долучився до активістів 3-ї сотні Самооборони. Був охоронцем наметового містечка та брав участь в акціях Автомайдану. Удруге Ігор повернувся до Києва 19 лютого. Зранку 20 лютого («кривавий четвер») о 09:21 Ігор Дмитрів отримав чотири вогнепальні поранення під час контратаки на вул. Інститутській. 20 лютого близько 17 год Ігор помер. Саме 20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, назвали Героями Небесної Сотні.
Похований Ігор у місті Калуш. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року І. Дмитріву було присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). 17 квітня 2014 року на будинку, де народився та виріс Ігор Дмитрів, відкрили меморіальну дошку.
Філателісти Калуша відзначили 120-у річницю створення «Просвіти» випуском художнього немаркованого конверта (дизайн Олександра Власюка).
На час створення в Калуші філії товариства «Просвіта» наприкінці 1903 р., в Калуському повіті діяло 23 просвітницькі читальні. Очолив філію адвокат Андрій Кос (1864–1918). Персональний склад філії становив більше 1485 осіб. Калуська «Просвіта» стала координаційним центром просвітницьких осередків у селах Калуського повіту. Головну роль у них відігравали читальні «Просвіти» з достатніми бібліотечними фондами. Праця велася в різних формах: освітня діяльність, голосні читання та обговорення українських книг, їх популяризація й розповсюдження, аматорські театри, хори, фестини тощо. Формуючи українську еліту, товариство гуртувало у своїх лавах національно свідомі сили.
Філателісти Івано-Франківщини відзначили 225-у річницю від дня народження А́дама-Бе́рнарда Міцке́вича — одного із найвидатніших польських поетів, письменника, діяча польского національно-визвольного руху.
Міцкевич вважається засновником романтизму в польській літературі, польській романтичній драмі. З цієї нагоди був випущений художній немаркований конверт (дизайн Олександра Власюка).
Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Опанаса Шпигоцького. Поезією Адама Міцкевича захоплювався Тарас Шевченко. Згодом його твори переклали Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрій Малишко, Іван Драч, Борис Тен, Леонід Первомайський та інші. Переклад архітвору Міцкевича, великої епічної поеми «Пан Тадеуш», який здійснював Максим Рильський від середини 1930-х до початку 1960-х років, одноголосно визнаний фахівцями за найкращу інтерпретацію поеми іншою мовою.
З нагоди 100-річчя від дня народження Адама Міцкевича в Станиславові запланували спорудити пам'ятник поетові. Був створений оргкомітет, оголошено збір пожертв. Відбувся конкурс, у якому переміг краківський скульптор Тадеуш Блотницький. Відкриття пам'ятника відбулося 20 листопада 1898 року. На постаменті були викарбувані слова польською: «Адаму Міцкевичу в століття від народження — громадяни м. Станиславова. 1898 р.». 1919 року під час Першої світової війни пам'ятник був пошкоджений. 1930 року його було відлито з бронзи, спрощено форму п'єдесталу та дещо змінене місце розташування. 1940 року польськомовну дошку на постаменті зняли і замінили на нову: «Адам Міцкевич, 1798—1855». У такому вигляді пам'ятник зберігся дотепер. Після початку війни, в 2022 році городяни Івано-Франківська захистили пам’ятник мішками з піском, щоб його захистити.
Анатолій Мицак
Філателісти Калуша відзначили 130-ти річчя від дня народження Григорія Степановича Смольського випуском художнього немаркованого конверту (дизайн Олександра Власюка).
Григо́рій Степа́нович Смо́льський народився в селянській родині 2 грудня 1893 року в селі Підгірки (нині частина м. Калуша). Закінчив Станиславівську українську гімназію. На початку Першої світової війни (1914 р.) заарештований австрійською владою і вивезений до табору в Талергофі. У 1915—1917 роках навчався в австрійських офіцерських школах, звідки був направлений на фронт. Воював у Північній Італії. З 1920 р. жив у Львові. 1921—1925 рр. — навчався на історичному факультеті Львівського (таємного) українського університету. Художню освіту здобував спочатку в Академії мистецтв у Львові (1921—1922 рр.), потім у Художній школі О. Новаківського (1922—1930 рр.). З 1931 р. удосконалював майстерність в Італії, в 1934—1935 рр. — у Франції (Академія Колароссі, Париж). 1936 року повернувся до Львова. Брав участь у створенні Львівської організації Спілки радянських художників УРСР. У 1941—1944 рр. займався творчою роботою, співпрацював із Спілкою українських образотворчих митців. 1944—1950 рр. — викладач живопису і рисунка у Львівському училищі прикладного мистецтва. З 1951 р. на творчій роботі. Учасник 47 художніх виставок. Полотна Смольського зберігаються у фондах музеїв Києва, Львова, Запоріжжя, Дніпра. Він є автором статей про українське мистецтво, окремих митців (Івана Труша, Антона Манастирського, Олекси Новаківського). Багато уваги приділяв вивченню звичаїв, традицій жителів Карпат, переважно гуцулів. Написав низку нарисів історико-етнографічного характеру. На основі зібраних народних переказів та пісень про Довбуша написав повість «Олекса Довбуш» (1935, 1944). Помер у Львові 1 грудня 1985 року.
В 2013 році Укрпошта 120-річчю від дня народження нашого земляка присвятила художній немаркований конверт і в Підгірках (мікрорайоні Калуша) відбулось його урочисте спецпогашення. У цьому заході взяли участь директор Івано-Франківської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Михайло Саковський і відомий калуський філателіст Мирослав Сенечко.
Анатолій Мицак
Філателісти Івано-Франківська, Калуша відзначили 30-у річницю провізорним маркам Івано - Франківська
На підставі дозволів Міністерства зв’язку та ВО «Івано - Франківськзв’язок» від 23 червня1993 року, наказу № 108 по Івано – Франківському поштамту від 19 липня1993 року було виготовлено поштові марки з написом « ПОШТА УКРАЇНИ. ІВАНО-ФРАНКІВСЬК » за малюнком художника Петра Прокопіва. Штемпель для друку марок, розміром 22 × 28 мм, мав форму прямокутника з зубцівкою. Друк провізорних марок номіналом 10-00, 12-00, 23-00 і 50-00 крб. був здійснений за допомогою відтиску штемпеля на смужці стрічкового паперу в рулонах шириною 26 мм з одного кліше із змінним номіналом. Марки надруковані синьою фарбою особливого кольору з домішкою порошкоподібного металу. В обіг марки надійшли до операційного вікна Івано-Франківського поштамту 29 липня 1993 року. Цій події був присвячений художній немаркований конверт, власна марка і каше:
Дизайн конверта і купона власної марки виконав Олександр Власюк з м. Березне Рівненської області.
На ХНК «30 років першим поштовим маркам новітньої України» (Зам. Т-0665, 17.02.2022) був виконаний надрук каше
Анатолій Мицак
Філателісти Калуша відзначили 150-ти річчя від дня народження Василя Григоровича Девдюка випуском художнього немаркованого конверту (дизайн Олександра Власюка).
Васи́ль Григо́рович Девдю́к народився 8 червня 1873 в с. Старий Косів, нині Косівського р-ну. Працював у техніці «сухої» плоскої різьби, інкрустації, інтарсії, випалювання та карбування по металу. Навчався різьбярству у батька Григорія Девдюка, вивчав творчу спадщину яворівських різьбярів Василя, Миколи та Юрія Шкрібляків. Як майстер-мосяжник брав участь у «рільничо-промисловій виставці у Кракові» 1887 року, нагороджений срібною медаллю. 1894 року — як різьбяр — на Крайовій виставці у Львові — експонувались його палиці з художньою різьбою та інкрустацією, декоративні тарелі, шкатулка; удостоєний срібної медалі. 1904 року навчається художній обробці металів у Відні. 1905 року він, Марко Мегединюк та Василь Шкрібляк запрошені першими викладачами в новоутворену Вижницьку школу різьбярства та металевої орнаментики — працював там до 1918 року. 1923 році відкрив власну майстерню (приватна школи різьбярства) в своєму помешканні. Навчав до 1939 р. різьбярству по дереву, столярству і мосяжництву. При допомозі львівської «Достави» закупив потрібні верстати, курс навчання тривав три роки, крім того, тут викладали арифметику й рідну мову. В Стрию на першій Українській хліборобській виставці за роботу школи був нагороджений золотою медаллю, за художні вироби з дерева і металу також отримав золоту медаль і почесний диплом. Добився від польської влади права видавати учням «Свідоцтва про укінчення курсу науки», але поляки не дали дозволу на відкриття офіційної фахової школи для українців у Косові. Помер 3 травня 1951 року. Похований в Косові.
В 2014 році Укрпошта майстрам гуцульського різьбярства Василю і Миколі Девдюкам присвятила художній немаркований конверт ( зам. 14-3698).
Анатолій Мицак
Філателісти Калуша відзначили 30-ти річний ювілей здобуття Гран-Прі фестивалю «Червона Рута -93» рок-гуртом «Брати Блюзу» випуском художнього немаркованого конверту (дизайн Олександра Власюка) і власної марки
Фестиваль «Черво́на Ру́та» (Ruta FEST) — регулярний всеукраїнський молодіжний фестиваль сучасної пісні та популярної музики, що з 1989 року проводиться раз на два роки. Фестиваль названо на честь відомої однойменної пісні Володимира Івасюка.
ІІІ Фестиваль «Червоної рути» проходив з 2 по 7 червня 1993 року в м. Донецьку. В ньому взяли участь 128 солістів, гуртів та бардів. Гран-Прі Фестивалю «Червона Рута – 93» здобули «Брати Блюзу». Крім того, спеціальними відзнаками фестивалю відзначено: твір «Автентичне життя» (кращий твір фестивалю), Олег Левицький (кращий виконавець на духових інструментах), Андрій Мельник (кращий бас-гітарист), Мирослав Левицький (кращий клавішник і композитор).
Конкурси проводилися у шести жанрах: український автентичний фольклор, популярна, танцювальна, акустична, експериментальна та рок-музика. Лауреатами Фестивалю стали:
І премія – Ірина Шинкарук (м. Житомир), Олександр Пономарьов (м. Хмельницький), Гурт «Нація» (м. Київ);
ІI премія – Олександр Войтко (м. Вінниця), Алла Попова (м. Біла Церква), Гурт «Турбо-Техно-Саунд» (м. Івано-Франківськ), Гурт «999» (м. Львів), Гурт «Вій» (м. Київ);
ІІІ премія – Вікторія Лозова (м. Бровари), Сергій Шишкін (м. Володимир-Волинський), Роман Бурлак (м. Коломия), Світлана Моцаренко (м. Миколаїв), Гурт «Анна Марія» (м. Тернопіль), Гурт «Компроміс» (м. Донецьк), Гурт «Неборак-Рок-Бенд» (м. Львів).
Анатолій Мицак
Філателісти Івано-Франківська, Калуша і Львова відзначили 175-у річницю скасування панщини в Галичині.
В 1848 році під тиском революційних подій, що охопили Галичину, Буковину і Закарпаття, та масових селянських рухів, зокрема Галицького селянського повстання 1846 року в Австрії була проведена Селянська реформа з метою пристосування економіки до потреб капіталістичного розвитку. Згідно з законом австрійського імператора Фердинанда I від 17 квітня 1848 р., у Галичині селянські повинності (панщина) скасовувалися з 15 травня 1848 року. Великодньої неділі 22 квітня 1848 року селами Галичини їздили державні службовці. Людей, які щойно поверталися з церков, скликали бубнами й зачитували наказ генерал-губернатора краю Франца Стадіона: "Згідно з високим міністерським розпорядженням № 867 Міністерства внутрішніх справ від 17 числа цього місяця у Королівствах Галичини і Володимирії з 15 травня 1848 року скасовуються усі панщинні роботи і підданські данини з відшкодування, яке свого часу має бути визначене, за рахунок держави". Сільські громади, на знак свого звільнення, встановлювали кам̛’яні хрести, які й досі стоять у галицьких селах (на конверті: зображення зверху – в Пасічній біля Надвірної, знизу – в Ямниці).
Дизайн конверта і каше виконав Олександр Власюк.
2023р. Анатолій Мицак
Калуські філателісти вшанували пам'ять Григорія Цеглинського - українського галицького громадського, культурного, економічного і політичного діяча, педагога, письменника, критика. Народився Григóрій Іва́нович 9 березня 1853 р. в Калуші у родині поліцейського.
Завдяки допомозі дядька, Григорій отримав початкову освіту в Коломиї. Закінчив Станіславівську цісарсько-королівську гімназію в 1874р., навчався у Віденському університеті (1874—1879), по закінченні якого працює учителем Академічної гімназії у Львові, одночасно є редактором «Зорі» (1887—1888) й організатором театру «Руська Бесіда». З 1888 до 1895 роки в Перемишлі - керівник паралельних українських класів при польськомовній гімназії. З 1895 року, коли таких класів стало вісім, і до 1910 р. — директор новазаснованої Перемиської державної гімназії з українською мовою навчання. Приймав участь в заснуванні 1903 року Українського Інституту для дівчат у Перемишлі, голова «Української Бесіди». Брав активну участь у роботі товариств «Український дівочий інститут» і «Просвіта». Доклав зусиль для заснування кооперативно-економічних установ у Перемишлі, таких, як «Віра» та «Народний дім». У 1907 та 1911 рр. обирався послом від 61 округу (Перемишльщина) до Австрійського парламенту у Відні (член Президії Українського Парламентарного Клубу). Помер Григорій Цеглинський 23 жовтня 1912 року у Відні. Перепохований на українському цвинтарі в Перемишлі за заповітом. Григорію Цеглинському встановлена меморіальна дошка і названа вулиця в центральній частині міста Калуша.
170 - річчю від дня народження Цегл́инського присвячений художній немаркований конверт (дизайнер Олександр Власюк):
Анатолій Мицак
26 січня 2023 року калуські філателісти відзначили ювілей Мирослава Романович Левицького.
Мирослав народився в селі Леньківці Кіцманського району Чернівецької області (тепер – Чернівці). Проживає в м. Калуш Івано-Франківської обл. Професійну кар`єру розпочав в 1981 році піаністом ВІА "Росинка" при Івано-Франківському педінституті ім. В.Стефаника.
Після закінчення Івано-Франківського педінституту працював на посаді акомпаніатора, концертмейстера в «Будинку школяра» і музичним керівником ВІА «Барви» при Палаці культури «Юність» м.Калуш. З 1985 року - клавішник групи "Беркут" Івано-Франківської філармонії. З 1987 року – музикант, клавішник у групі «Жайвір» Рівненської філармонії. Співпраця в якості музиканта, клавішника в складі групи з поп-дівою радянської естради Іриною Понаровською (Москва). 1991 рік – співпраця з Стефком Оробцем «Кабаре Юрка і Стефця» (м.Львів). Заснував групу «Braty Bluzu» разом з братом Олегом (саксофон) у 1992 році. Перший концерт відбувся в Івано-Франківську на фестивалі «Зірки Прикарпаття». У складі групи «Braty Bluzu» отримав Гран-Прі фестивалю «Червона Рута» в 1993 р. в м.Донецьк і спеціальний приз як кращий клавішник і композитор за пісню «Автентичне життя». Перший сольний альбом «Session in Banff» вийшов в 2005 році. З 2007 року – член спілки австрійських композиторів та музикантів «АКМ». Музичний стиль: rock fusion + jazz-rock + new-and + word music + amblent + art-rock. В 2021 році отримав почесну нагороду Award Winner 2021 Rising Star від The Akademia Music Awards (Los angeles/USA). Цій події було присвячено художній немаркований конверт і листівку:
В 2022 році на студії See See Beats (New York) виходить сінгл «Ne Heart Goes Out To You Ukrain» (автори – Cas Weinbren (США), Stephen Wrench (США), Christopher Mc Guire (США), Мирослав Левицький (Україна), який американською Академією звукозапису Греммі було представлено на розгляд в номінації «Краща пісня Року».
Дизайн конвертів та листівки виконав Олександр Власюк, дизайн купона власної марки – Олександр Мицак.
Анатолій Мицак
160 років від дня народження Івана - Теодозія Куровця
17 січня 2023 року калуські філателісти вшанували пам'ять Івана-Теодозія Куровця.
Іван - Теодозій Куровець народився 17 січня 1863 року в с. Батятичах на Львівщині у родині греко-католицького священика. Початкову освіту здобув у рідному селі. Середню освіту - у Львівській Академічній гімназії. З 1882 по 1887 роки навчався у Медичній Академії у Відні. Навчаючись в австрійській столиці, долучився до громадської праці в студентському товаристві «Січ», головою якого став у листопаді 1883 році (1883—1885 рр.). Після закінчення Медичної Академії 2 роки стажувався у Відні, після чого почав лікарську практику в місті Калуші. З 1889 року працював лікарем у Калуші, де здобув авторитет як першокласний фахівець, тут понад чверть століття мав лікарську практику. У Калуші розгорнув активну політичну, просвітницьку та політичну діяльність. Його дім по вул. Санітарній був завжди відкритий як для калушан, так і для селян Калуського повіту. Виступив одним із фундаторів Народного дому та греко-католицької церкви святого Архистратига Михаїла, фінансово підтримав будівництво церкви (1904—1911 рр.), а пізніше залишався почесним членом церковного комітету. У Калуші став одним із засновників місцевої філії «Хлопського Банку». Як член Української національно-демократичної партії (УНДП) відвідав кожне село Калущини. Був видавцем двотижневика «Калуський листок». Двічі обирався депутатом Галицького сейму (1908 і 1913 рр.) від Калуського повіту. Під час першої світової війни І. Куровець перебував у Калуші під московською окупацією. 9 листопада 1918 року став державним секретарем (міністром) охорони здоров'я Державного секретаріату. На початку воєнних дій з поляками д-р Іван Куровець створив санітарну службу УГА та зорганізував санітарний відділ при Міністерстві внутрішніх справ ЗУНР. Він взяв під контроль усі шпиталі та лікувальні заклади в Галичині. Під кінець 1919 року під його головуванням створено Державну Раду здоров'я, Червоний Хрест, кілька шпиталів для епідемічних хворих, санітарні і дезінфекційні колони. Від лютого 1918 р. усі свої сили віддавав «Народній лічниці» у Львові — українській медичній установі для населення краю, що функціонувала на засадах добровільності. Він працював не лише у внутрішньому відділі, й приймав хворих з отоларингологічними та очними хворобами. Крім того, він виконував обов'язки касира, а з 1923 р. — і голови Товариства «Народна лічниця». У 1926 р. з підтримкою митрополита А. Шептицького товариство набуває у власність велику земельну ділянку для побудови лікарні. За час директорства д-ра Куровця в амбулаторії почали безоплатно працювати відомі лікарі, співробітники львівських та краківських клінік М. Панчишин, М. Дзерович, О. Подолинський, О. Пелех, Т. Туна-Надрагова, Є. Дурделло, О. Філяс, Я. Рудницька-Криштальська, Т. Бурачинський та інші. Так, кількість хворих у 1930 р., які зверталися по допомогу до амбулаторії «Народної лічниці» сягнула 25278 осіб, а кількість операцій - 432. Уже хворий, він приходив у амбулаторію, і цілком виснажений повертався додому. 9 травня 1931 року, страшенно знесилений, прийшов у лічницю на збори і виголосив звітну доповідь. Помер 13 травня 1931 року. В Калуші його іменем названа вулиця поблизу центральної районної лікарні, встановлена меморіальна таблиця