Кость Антонович Леви́цький народився 18 листопада 1859 р. у містечку Тисмениця в сім'ї священника УГКЦ, шляхтича гербу «Роґаля» О.А.Левицького.
Після закінчення в 1878р. Станиславівської цісарсько-королівської гімназії навчався на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів. У 1884 р. склав докторат, у 1890 р. відкрив адвокатську канцелярію у Львові. Водночас проявив себе активним громадським діячем: його обирали заступником голови «Академічного братства», був активним діячем першоготовариства українських правників «Кружок правничий» (1881), співзасновником, провідним діячем товариства українських ремісників «Зоря», «Народної торгівлі» (1883), страхового товариства «Дністер» (1891), «Краєвого союзу ревізійного» (1904), «Земельного банку гіпотечного» (1910), директором «Краєвого союзу кредитового» (1898—1939), засідав в управі «Просвіти».
Перекладав закони, опрацьовував українську юридичну термінологію, уклав німецько-український правничий словник, почесний член НТШ, співзасновник, довголітній редактор «Часописі правничої» та квартальника «Життя і право».
Співзасновник і секретар «Народної Ради», член президії та президент Народного комітету УНДП. Як політик: обирався депутатом Палати Послів австрійського парламенту (1907—1918) та Галицького сейму (1908—1913 роки, від IV курії округу Рогатин; входив до складу «Українсько-руського соймового клубу», заступник голови у 1908—1909 роках, його голова у 1910-13 роках); 1913—1914 роки — від IV курії округу Жидачів), президент (голова) «Українського соймового клюбу» в Галицькому сеймі (1913—1914 років), президент українського клубу в австрійському парламенті (1910—1916).
Очолюючи боротьбу українських парламентарів за український університет і реформу виборчої ординації до Галицького сейму, став одним із найавторитетніших українських політиків. У 1914 році нагороджений командорським хрестом австрійського ордена Леопольда. 1 серпня 1914 р. разом з М.Ганкевичем та М.Павликом створив і очолив Головну Українську раду.
31 жовтня 1918 р. львівська делегація Української Національної Ради під проводом К.Левицького ухвалила рішення про збройне повстання. 9 листопада УНРада під головуванням К.Левицького схвалила тимчасову Конституцію ЗУНР. З листопада 1918 р. — голова Державного секретаріату ЗУНР, міністр фінансів ЗУНР. Прем'єр-міністр ЗУНР (листопад — грудень 1918).
Через відступ УГА,в липні 1919 р. переїхав до Відня, увійшов до складу уряду ЗУНР як уповноважений у справах преси та пропаганди, згодом — закордонних справ. Очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях у Ризі (1920), Женеві (1921), був членом делегації ЗУНР на Ґенуезькій конференції (1922). Після самоліквідації 1923 р. уряду згідно з рішенням Ліги Націй про анексію Східної Галичини повернувся до Львова.
Працював директором «Центробанку», очолював Союз українських адвокатів. Автор «Історії політичної думки галицьких українців 1848—1914рр.» (1926), «Історії визвольних змагань галицьких українців у часи світової війни 1914—1918 рр.» (1928—1930), «Великий зрив» (1931). З вересня 1939 р. до весни 1941 р. був увязненим на Луб'янці в Москві. 30 червня 1941 р. ОУН проголосило Українську державу. 6 липня К.Левицький очолив Раду Сеньйорів (передпарламент), а 30 липня 1941 р. — засновник, голова Національної Ради у Львові.
Помер 12 листопада 1941 р. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі поруч з ген. Мироном Тарнавським. У прощальному слові митрополит Йосип Сліпий назвав його «керманичем політичного життя народу до останньої хвилини».
Філателісти Івано-Франківщини з нагоди 165–ої річниці від дня народження Костя Левицького випустили художній немаркований конверт (дизайн Олександра Власюка).
Погашення провелося в містах Івано-Франківськ та Львів:
(C) Анатолій Мицак.